· 

Семантичний диференціал понять стрес, психічне вигорання та посттравматичний стрес

Семантичний диференціал понять стрес, психічне вигорання та посттравматичний стрес

 

На Європейській конференції ВООЗ (2005) зазначено: стрес, пов`язаний з роботою, - одна з найважливіших проблем приблизно для однієї третини трудящих країн Європейського союзу.  

 

У Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-Х) СЕВ (синдром емоційного вигорання) віднесений до рубрики Z73 - “Стрес, пов`язаний з труднощами підтримки нормального способу життя”. Термін “емоційне вигорання” був введений американським психіатром Х.Дж. Фрейнбергом в 1974 р.

   

Емоційне виснаження - ключовий компонент - проявляється у відчуттях емоційного перенапруження і почутті спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів.

 

Деперсоналізація являє собою тенденцію розвивати негативне, бездушне ставлення до оточуючих.

Формуються цинізм, дистанціювання (причому не тільки у професіоналів, що працюють в системі “людина-людина”), вороже ставлення до тих, хто потребує виконання роботи. Люди продовжують працювати, але на відстані “витягнутої руки”, намагаючись не втрачати зайвих сил, стають недовірливими, ворожими. Страждає якість виконання роботи.

 

Редукування персональних досягнень проявляється як зниження почуття компетентності в своїй роботі, невдоволення собою, формування зниженої самооцінки (професійної та особистої), негативне самосприйняття в професійному плані.

 

Симтоми вигорання можуть виникнути у звичайних людей без яких би то не було патологічний проблем. Це реакція не на гострий, а на хронічний стрес.

 

Професійне “вигорання” - це емоційне виснаження, що виникає на фоні стресу.

 

У сучасній психологічній науці професійне “вигорання” розглядається з погляду наявності трьох рівнів і трьох стадій.

 

У індивідуума, схильного до “вигорання” першого рівня, виявляються помірні, недовгі і випадкові ознаки цього процесу. Ці ознаки і симптоми виявляються в легкій формі і виражаються в турботі про себе, наприклад, шляхом розслаблення або організації численних перерв у роботі.

 

На другому рівні “вигорання” симптоми виявляються більш регулярно, носять більш затяжний характер і ледве піддаються корекції. Звичайні засоби лікування тут неефективні. Така людина може почувати себе виснаженою після повноцінного сну і навіть після вихідних. Для піклування про себе їх потрібні більші зусилля.

 

Ознаки і симптоми третього рівня “вигорання” є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу виразок і депресії. Спроби піклування про себе, як правило, не приносять результату, а фахова допомога із боку колег, психологів та медичного персоналу може не давати полегшення. На цій стадії людина може брати під сумнів цінність своєї роботи і в цілому професії.

 

Професійне “вигорання” може виявлятися у трьох стадіях.

 

На першій стадії “вигорання” індивідуум виснажений емоційно і фізично, може скаржитися на головний біль, застуду та різноманітні нездужання.

На другій стадії “вигорання” характерні два набори симптомів:

  • у людини може розвинутися негативне, цинічне і знеособлене ставлення до оточуючих, із якими вона працює;
  • у людини можуть виникати негативні думки стосовно себе через почуття, що вона відчуває до інших, з якими працює.

Щоб уникнути цих негативних почуттів, людина, занурюється у себе, виконує тільки мінімальну кількість роботи і не хоче ні з ким сваритися. У таких працівників можуть виявлятися ознаки і симптоми однієї або обох груп.

 

Заключна стадія - повне “вигорання” - виявляється нечасто і характеризується появою у людини почуття повної образи на увесь світ.  Цей працівник ображений на самого себе і на все людство. Життя здається йому некерованим, людина перестає виражати свої емоції і неспроможна зосередитися.

 

Професійне “вигорання” дуже “інфекційне” і може швидко поширюватися серед працівників різних професій. Найбільша можливість того, що це трапиться, існує у підрозділах із виском рівнем професійного стресу.

 

Синдром психічного “вигорання” можна дорівняти до дистресу в його крайньому прояві і до третьої стадії загального синдрому адаптації - стадії виснаження. Все ж момент, коли стрес переходить у “вигорання”, в загальносвітовій психологічній науці ясно не визначений і потребує свого подальшого вивчення.

 

За деяких обставин, замість мобілізації організму на подолання труднощів, стрес може стати причиною серйозних розладів. При неодноразовому повторенні або за великої тривалості афективних реакцій у зв`язку із життєвими труднощами, що затяглися , емоційне збудження може прийняти застійну стаціонарну форму. Це застійне емоційне збудження постійно активізує центральні утворення вегетативної нервової системи, а через них розладнує діяльність внурішніх органів і систем. Якщо в організмі виявляються слабкі ланки, то вони стають основними у формуванні захворювання.

 

Розвиток хвороби внаслідок стресу - процес, що має багато стадій: від перших ознак реакції, а стресор до визначеного діапазону, наприклад, захворювання серця. Ці послідовні стадії характеризують поступове ослаблення опірності: негативні афективні реакції стають усе сильнішими, когнітивні здібності послаблюються, знижується ефективність фізіологічних реакцій, а супутні цьому соматичні фактори - обмежена рухливість, паління, надлишкова вага, погане харчування - збільшують можливість розвитку хвороби.

 

Хронічний стрес веде до того, що у людини створюється враження, ніби вона потрапляє в залежність від ситуації і контроль над нею загублений.У цьому полягають головні причини виникнення хвороби.

 

Первинні розлади, що виникають при емоційному стресі в різноманітних структурах нейрофізіологічної регуляції мозку, призводять до зміни нормального функціонування сердцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, розладу імунної системи.

 

Емоційні стреси за своїм походженням, як правило, соціальні, й усталеність до них у різних людей різна. Стресові реакції на психосоціальні труднощі - це  інтегративна відповідь на когнітинву їхню оцінку й емоційне збудження.

 

Відповідно до сучасних поглядів, стрес стає травматичним, коли результатом впливу стресора, є порушення у психічній сфері за аналогією до фізичних порушень. У цьому випадку, відповідно до існуючих концепцій, порушується структура “самості”, когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, що управляють процесами навчання, системи пам`яті, емоційні шляхи навчання. Як стресор, у таких випадках виступають травматичні події - екстремальні кризові ситуації, ситуації загрози життю для самого себе або значущих близьких.

 

Головна причина СЕВ - конфлікт між ресурсами людини і вимогами, що пред`являються до нього їм самим і суспільством, в результаті якого виникає душевна перевтома, порушується стан рівноваги.

 

Єдиних поглядів на питання етіопатогенезу вигорання не існує. Одні дослідники вважають основними передумовами наявність організаційних проболем, інші вважають більш важливим особитісні характеристики. Синдром вигорання являє собою наслідок впливу комбінації організаційних, професійних стресорів і особистісних факторів. Фахівці в області стрес-менедменту вважають, що вигорання заразне, як інфекційна хвороба.

 

Наприклад, К.Маслач зазначає, що появі СЕВ можуть сприяти і особистісні якості людини, іконтекст. Вона пропонує концепцію кореляції між особистістю і середовищем, на основі якої психолог може вибудувати стратегії втручання. І якщо ми вивчаємо тільки ситуацію або тільки особливості особистості, допомога людині буде неповноцінною.

 

На її думку, існує шість провокуючих факторів СЕВ, причому деякі з них можуть виявитися критичними:

 

1. Робоче навантаження (як надмірна, так і недостатня). Перевантаженість виникає, коли рольові очікування набагато більші, ніж індивідуальні можливості і мотивація до виконання завдання.

 

Багато досліджень показують взаємозв`язок між рольовими проблемами і вигоранням як наслідок спроби виконати невизначені або поєднати суперечливі вимоги, що зазвичай призводить до негативних емоційних переживань і втраті почуття довіри до організації.

 

Недостатня завантаженість на робочому місці також може стати причиною СЕВ, оскільки людина може відчувати непотрібність, незатребуваність, безвихідь.

 

2. Контроль (можливість контролювати ситуацію). Якщо людині здається, що у нього мало контролю над робочою ситуацією (або контроль взагалі відсутній), то його впевненість у здатності вирішувати завдання, що стосуються роботи, зменшується.

 

3. Винагорода (матеріальне підкріплення, визначення заслуг, участь у розподілі преміального фонду, у розробці переліку функціональних обов`язків). Дослідження показали, що більш низька оплата праці в бюджетних організаціях, так само як відсторонення від участі у прийнятті організаційних рішень, веде до незадоволеності життям і вигорання, як слідство переживання соціальної несправедливості.

 

4. Співтовариство (організаційна спільність, соціальна підтримка). У напружених соціальних ситуаціях у більшості людей зростає потреба в соціальній підтримці, відстутність якої може призводити до негативних переживань і мотиваційно-емоційної деформації особистості. Соціальна підтримка традиційно розглядається як буфер між професійним стресом і дисфункціональними наслідками стресових подій, оскільки вона впливає на впевненість людини в можливості впоратися з ситуацією і допомагає попередити руйнівний вплив стресу.

 

5. Справедливість. Дослідження (Buunk & Schaufeli) показали, що існує взаємозв`язок між переживанням співробітниками організації несправедливості і проявом симптомів професійного вигорання. Одна із можливостей уникнути впливу цього руйнівного фактора - дотримання всіма суб`єктами  організаційної взаємодії розробленого в організації статуту, зводу правил. Бажано, щоб у розробці цих правил брали участь фахівці різних рівнів.

 

6. Цінності. Розбіжність цінностей працівника і організації може призвести до вигорання, що особливо актуально в даний час, коли люди змушені виконувати роботу, яка суперечить їх системі цінностей і установок, оскільки необхідно добувати засоби для існування сім`ї. При виявленні причин СЕВ необхідно проаналізувати цінності людини, з`ясувати ключові вірування людини.

 

Отже, існує шість факторів, пов`язаних з роботою, які можуть спровокувати СЕВ. Людина може у всіх інших сферах, окрім роботи, відчувати себе позитивно. Одним із засобів профілактики СЕВ є розвиток здатності людини отримувати задоволення від власної діяльності.

 

Таким чином, вигорання - сполучна ланка між людиною і середовищем. І завдання керівника, психологів організації - своєчасна профілактична роблота щодо запобігання впливу потенційних “провокаторів” синдрому вигорання.

 

Стадії емоційного вигорання.

 

В даний час існує декілька теорій, що виділяють стадії емоційного вигорання.

 

Модель Дж.Грінберга:

1. “Медовий місяць”. Працівник позитивно ставиться до роботи, але в міру накопичення робочих стресів професійна діяльність починає приностити все менше задоволення і працівник стає менш енергійним.

2. “Недолік палива”. З`являються втома, апатія, безсоння. При відсутності додаткової мотивації і стимулювання у працівника знижується зацікавленість до трудової діяльності, продуктивністі роботи, можуть розвинутися дистанціювання, цинізм. Якщо мотивація досить висока, працівник використовуює НЗ (недоторкані запаси енергії), показує високі результати, але за рахунок свого здоров`я.

3. Хронічні симптоми. Надмірна робота без відпочинку призводить до виснаження, зниження імунітету, до постійної дратівливості, пригніченності.

4. Криза. Часто розвиваються хронічні захворювання, що може призвести до часткової або повної непрацездатості; посилюються переживання з приводу недостатньої професійної компетентності, якості життя.

5. “Пробиття стіни”. Фізичні та психологічні проблеми переходять у гостру форму і можуть спровокувати захворювання, що загрожують життю людини.

 

Динамічна модель Б.Перлман і Е.А.Хартпман:

1. Виникнення напруження внаслідок:

  • нестачі навичок і вмінь працівника, необхідних для відповідності статусно-рольових і професійних вимог;
  • невідповідності роботи очікуванням людини, потребам або цінностям.

2. З`являються сильні відчуття і переживання стресу.

3. Стан людини характеризується реакціями основних трьох класів (фізіологічні, афективно-когнітивні, поведінкові) в індивідуальних варіаціях.

 

Модель М.Бурша:

1. Застережлива фаза.

2. Зниження рівня власної участі.

3. Емоційні реакції

4. Фаза диструктивної поведінки.

5. Психосоматичні реакції.

6. Розчарування.

 

Модель Р.Т. Голембієвські і Р.Ф.Мунзенрідера:

Фази 1-3. Низький ступінь вигорання. Наявність ресурсів для подолання стресу.

Фази 4-5. Середній ступінь вигорання. Посилення емоційного виснаження.

Фаза 6. Високий ступінь вигорання. Виснаження. Дефіцит.

 

Модель В.В.Бойко:

Фаза “Тривожне напруження”: провісник і “запускає механізм”  формування емоційного вигорання.

Фаза “Резистенції” : опір наростаючому стресу.

Фаза “Виснаження” : виражене падіння загального енергетичного тонусу і ослаблення нервової системи.

 

Результати досліджень показали, що СЕВ підпорядковується не тільки фахівці, що працюють в системі “людина-людина”, а й представники системи “людина-машина”. Хоча прояви СЕВ системи “людина-машина” представлені в меншій мірі, дана категорія фахівців теж потребує підтримки, в заходах, спрямованих і на зниження симптомів вигорання, і на їх профілактику.  

 

 

Атшибаева Оксана 

[Founder "ATGO CONSULT'']